РИНОК ВАЛЮТНИЙ (як економічна категорія) — система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах. Механізм Р.в. являє собою сукупність установ і організацій — банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів, що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів. На Р.в. здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Суб’єктами Р.в. є: продавці валюти, покупці валюти, посередники. Це — державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн; юридичні та фізичні особи, що зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності; комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішньоекономічної діяльності; комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків, особливо брокерські контори; валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж. Основними суб’єктами валютного ринку є: великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують в операціях сучасні засоби зв’язку, комп’ютерну техніку. Банки та інші учасники валютного ринку пов’язані між собою у режимі реального часу за допомогою телефонних, телефаксних і комп’ютерних засобів зв’язку. За допомогою кореспондентських рахунків банки здійснюють переказування платежів від імпортера до експортера, а сучасні електронні й телекомунікаційні можливості дають змогу переказувати кошти у будь-яку точку планети за лічені хвилини.
Україна інтенсивно використовує Р.в., імпортуючи товари фармацевтичного виробництва, через те що самостійно не може повною мірою забезпечити ними потреби населення.
Залежно від рівня організації Р.в. розрізняють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а позабіржовий, який ще називають міжбанківським, — банки, фінансові установи, підприємства та організації. Функції біржового ринку полягають, насамперед, у визначенні попиту та пропозиції валюти, у встановленні валютних курсів, прогнозів їх динаміки, визначенні довідкових курсів валют, а також у формуванні певної стратегії й тактики центрального банку країни відносно фінансово-кредитної політики та системи валютного регулювання. За деяких обставин валютні біржі стають головною ланкою міжбанківських операцій. Функції Р.в.: реалізація валютної політики держави, спрямованість на забезпечення національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв’язків; сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі; визначення і формування попиту та пропозиції на іноземні валюти; своєчасне здійснення міжнародних розрахунків; регулювання валютних курсів; хеджування валютних ризиків (див. Хеджування); диверсифікація валютних резервів (див. Диверсифікація); одержання прибутків від операцій з валютою та валютними цінностями тощо. Територіально Р.в., як правило, прив’язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в більшості країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається опційним валютним курсом. Специфічні ознаки сучасного міжнародного Р.в.: посилення інтернаціоналізації, пов’язане з поглибленням господарських зв’язків, підвищенням рівня концентрації виробництва та фінансового капіталу, створенням спільних банків тощо; високий динамізм здійснення валютних операцій; наявність уніфікованих, а в більшості випадків стандартизованих методів організації торгівлі та укладання валютних контрактів; підвищення в структурі обороту частки спекулятивних угод і, відповідно, зниження частки комерційних (клієнтних) валютних операцій; високий рівень технічної оснащеності фінансових установ; впровадження спеціальних телеграфних агентств, системи міжнародних розрахунків СВІФТ (співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій) та електронної системи «Рейтер-дилінг»; широке застосування міжнародних розрахункових одиниць; інтенсивний розвиток ринку євровалют; лібералізація національних валютних законодавств і зміцнення внутрішніх валютних ринків тощо. Найбільш відомими Р.в. є: регіональні ринки валют (європейський, американський, азіатський); національні ринки, які забезпечують рух валютних потоків у даній країні та обслуговують зв’язки з міжнародними валютними центрами; ринки за видами валютних операцій: ф’ючерсні, опційні, форвардні, депозитні тощо; спеціальні ринки — відсоткових ставок на іноземні валюти, конверсійних операцій, окремих міжнародних розрахункових одиниць тощо. Однією з головних ознак сучасного міжнародного Р.в. є світова валютна система, що являє собою форму організації валютних відносин, обумовлених розвитком світового господарства і юридично закріплена міждержавними угодами. Її визначні елементи: національні й колективні валютні одиниці, склад і структура міжнародних ліквідних активів (валютні засоби і золоті резерви), механізм валютних паритетів і курсів, умови взаємної обіговості валют, обсяг валютних порогів, форми міжнародних розрахунків, режим міжнародних Р.в. і світових ринків золота, статус міждержавних валютно-кредитних організацій, регулюючих валютні відносини.
Складовою частиною світової валютної системи є національна валютна система як форма організації валютних відносин держави, яка регулюється національним законодавством. Її елементи: національна грошова одиниця, склад офіційних золотовалютних резервів, валютний паритет і механізм формування валютного курсу, умови обігу валюти, наявність чи відсутність валютних порогів, порядок зовнішніх розрахунків держави, режим національного валютного ринку і ринку золота, статус національних установ, що регулюють валютні відносини держави. Важливим інструментом валютного ринку є СВІФТ, в системі якого бере участь понад 3000 банків із 80 країн. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в ній 10 українськими банками.
Бедуникова Т.Б. Рынок ценных бумаг. — М., 2002; Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Цінні папери. Фондовий ринок. Термінологічний словник. — Львів, 2000; Колина А.В., Корнеев В.В., Кощеев А.А. Рынок ценных бумаг (теория и практика). — К., 1997.